1Судися, о Господи, з тими, хто су́диться зо мною воюй з тими, хто зо мною воює,
2візьми мало́го й великого щита́, — і встань мені на допомогу!
3Дістань списа, і дорогу замкни моїм напасника́м, скажи до моєї душі: „Я — спасі́ння твоє“!
4Нехай засоро́мляться й будуть пога́ньблені ті, хто чатує на душу мою; хай відступлять назад і нехай посоро́мляться ті, хто лихо мені замишляє.
5Бодай вони стали, немов та поло́ва на вітрі, і Ангол Господній нехай їх жене;
6нехай буде доро́га їхня те́мна й сковзька́, і Ангол Господній нехай їх жене, —
7бо вони безпричинно тене́та свої розставляють на мене, яму копають безвинно на душу мою!
8Нехай на́гла загибіль, якої не знає, на нього спаде, і сітка його, яку він наставив, хай зловить його у на́гле нещастя, — бодай він до нього упав!
9А душа моя в Господі буде радіти, звеселиться Його допомогою!
10Скажуть усі мої кості: „Господи, хто подібний до Тебе?“ Ти рятуєш убогого від сильнішого над нього, покірного та бідаря́ — від його дерія́.
11Свідки встають неправдиві, чого я не знав — питають мене,
12віддають мені злом за добро, осиро́чують душу мою!
13А я, як вони хворували були́, зодягався в вере́ту, душу свою мучив по́стом, молитва ж моя поверталась на лоно моє.
14Як при́ятель, бу́цім то брат він для мене, — так я ходив, ніби був я в жало́бі по матері, був я засму́чений, схи́лений.
15А вони, як упав я, радіють та схо́дяться, напасники́ проти мене збираються, я ж не знаю про те; кричать, і не вмовка́ють,
16з дармоїдами та пересмі́шниками скрего́чуть на мене своїми зубами.
17Господи, — чи довго Ти бу́деш дивитись на це? Відверни́ мою душу від їхніх зубі́в, від отих левчуків одина́чку мою!
18Я буду Тебе прославляти на збо́рах великих, буду Тебе вихваляти в числе́ннім наро́ді!
19Нехай з мене не ті́шаться ті, хто ворогує на мене безви́нно, нехай ті не морга́ють очима, хто мене без причини нена́видить,
20бо говорять вони не про мир, але на спокі́йних у кра́ї облу́дні слова́ вимишляють,
21свої уста на мене вони розкрива́ють, говорять: „Ага, ага! Наші очі це бачили!“
22Ти бачив це, Господи, — не помовчи́ ж, Господи, — не віддаляйся від мене!
23Устань, і збудися на суд мій, Боже мій і Господи мій, на супере́чку мою,
24розсуди Ти мене по Своїй справедливості, Господи, Боже мій, і нехай через мене не тішаться,
25нехай не говорять у серці своїм: „Ага, — його маємо ми“, хай не кажуть вони: „Ми його проковтну́ли“.
26Нехай посоромляться та застидаються ра́зом, хто з мого нещастя радіє, бодай вбрались у сором та в га́ньбу, хто рота свого розкриває на мене!
27Хай співають та звесе ляються ті, хто бажає мені правоти́, і нехай кажуть за́вжди: „Хай буде великий Господь, що миру бажає Своєму рабові!“
28А язик мій звіщатиме правду Твою, славу Твою кожен день!