1Бог помсти — Господь, Бог помсти з'явився, —
2піднеси́ся, о Су́дде землі, бундю́чним запла́ту віддай!
3Аж доки безбожні, о Господи, аж доки безбожні втіша́тися будуть?
4Доки бу́дуть верзти́, говорити бундю́чно, доки будуть пиша́тись злочинці?
5Вони тиснуть наро́д Твій, о Господи, а спадок Твій вони му́чать.
6Вдову́ та чужи́нця вбивають вони, і мордують сирі́т
7та й говорять: „Не бачить Господь, і не завва́жить Бог Яковів“.
8Зрозумійте це ви, нерозумні в наро́ді, а ви, убогі на розум, коли набере́теся глу́зду?
9Хіба Той, що ухо щепи́в, — чи Він не почує? Хіба Той, що око створи́в, — чи Він не побачить?
10Хіба Той, що карає наро́ди, — чи Він не скарта́є, Він, що навчає люди́ну знання́?
11Господь знає всі лю́дські думки́, що марно́та вони!
12Блаженний той муж, що його Ти караєш, о Господи, і з Зако́ну Свого навчаєш його́,
13щоб його заспоко́їти від лиходе́ння, аж поки не ви́копана буде яма безбожному,
14бо Господь не опустить наро́ду Свого, а спа́дку Свого не поли́шить,
15бо до праведности суд пове́рнеться, а за ним — всі невинного серця!
16Хто встане зо мною навпроти злости́вих, хто встане зо мною навпроти злочинців?
17Коли б не Господь мені в поміч, то душа моя тро́хи була́ б не лягла́ в царство смерти!
18Коли я кажу: „Похитнулась нога моя“, то, Господи, милість Твоя підпира́є мене!
19Коли мої думки́ болючі в нутрі́ моїм мно́жаться, то розради Твої веселять мою душу!
20Чи престол беззако́ния з Тобою з'єдна́ється, той, що гріх учиняє над право?
21Збираються проти душі справедли́вого, і чисту кров винува́тять.
22І Господь став для мене тверди́нею, і мій Бог став за скелю приту́лку мого,
23і Він їхню силу на них повернув, і злом їхнім їх нищить, їх нищить Господь, Бог наш!