1Чого то племе́на бунтують, а наро́ди задумують ма́рне?
2Зе́мні царі повстають, і князі нара́джуються ра́зом на Господа та на Його Помаза́нця:
3„Позриваймо ми їхні кайда́ни, і поскидаймо із себе їхні пу́та!
4Але Той, Хто на небеса́х пробува́є — посміється, Владика їх висміє!
5Він тоді в Своїм гніві промовить до них, і настра́шить їх Він у Своїм пересе́рді:
6„Я ж помазав Свого Царя на Сіон, святу го́ру Свою.
7Я хочу звістити постанову: Промовив до Мене Господь: Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породив.
8Жадай Ти від Мене, — і дам Я наро́ди Тобі, як спадщину Твою, володі́ння ж Твоє — аж по кі́нці землі!
9Ти їх повбиваєш залізним жезло́м, потовчеш їх, як по́суд ганча́рський“.
10А тепер — помудрійте, царі, навчіться ви, су́дді землі:
11Служіть Господе́ві зо стра́хом, і радійте з тремті́нням!
12Шануйте Сина, щоб Він не розгнівався, і щоб вам не загинути в дорозі, бо гнів Його незаба́ром запа́литься. Блаженні усі, хто на Нього наді́ється!