1Благослове́нний Господь, моя ске́ля, що руки мої Він навчає до бо́ю, пальці мої — до війни́!
2Він моє милосердя й тверди́ня моя, форте́ця моя та моя охоро́на мені, Він мій щит, і я до Нього вдаю́ся, Він мій наро́д підбиває під мене!
3Господи, що́ то люди́на, що знаєш її, що́ то син лю́дський, що зважаєш на нього?
4Люди́на стала до па́ри поді́бна, її дні — як та тінь промину́ща!
5Господи, нахили Своє небо, — й зійди́, доторкни́ся до гір, — і вони задиму́ють!
6Заблищи́ блискави́цею, й їх розпоро́ш, пошли Свої стрі́ли, і їх побенте́ж!
7Пошли з висоти́ Свою руку, й мене поряту́й, і визволь мене з вод великих, від руки чужинці́в,
8що їхні уста́ промовляють неправду, а їхня прави́ця — прави́ця зрадли́ва!
9Боже, я пісню нову́ заспіваю Тобі, на а́рфі десятистру́нній заграю Тобі,
10що Ти перемогу царям подає́ш, що рятуєш Давида, Свого раба, від лихого меча́!
11Порятуй же мене й збережи Ти мене від руки чужинці́в, що їхні уста́ промовляють марно́ту, а їхня прави́ця — правиця зрадли́ва,
12щоб були́ сини наші, немов саджанці́, ви́плекані в їхній мо́лодості, наші до́чки — немов ті нарі́жні стовпи́, ви́тесані на окра́су палати!
13Повні наші комо́ри, — вони видають найрізні́ше, ко́тяться тисячами наші ві́вці та ко́зи, десятками тисяч по наших подві́р'ях розпло́джуються!
14Ситі наші бики́, немає приго́д і немає хворо́би, і на ву́лицях наших нема наріка́нь!
15Блаженний наро́д, що йому так веде́ться, блаженний наро́д, що Господь — йому Бог!