1Згадай, Господи, що́ з нами сталося, — зглянься й побач нашу га́ньбу, —
2наша спа́дщина діста́лась чужим, доми наші — чужи́нцям!
3Поставали ми си́ротами: нема ба́тька, а ма́тінки наші — неначе ті вдо́ви!
4Свою воду за срі́бло ми п'ємо́, наші дро́ва за гроші оде́ржуємо.
5У поти́лицю нас поганяють, помучені ми, і споко́ю не маємо!
6До Єгипту й Асирії ру́ку витя́гуємо, — щоб наси́титись хлібом!
7Батьки наші грішили, але їх нема, — а ми двигаємо їхні прови́ни!
8Раби запанува́ли над нами, і немає ніко́го, хто б ви́рятував з їхньої руки.
9Нара́жуючи свою душу на меч у пустині, достаємо свій хліб.
10Шкіра наша, мов піч, — попали́лась з пекучого голоду,
11Жінок на Сіоні безче́стили, дівчат — по Юдейських містах.
12Князі їхньою рукою пові́шені, лиця стари́х не пошано́вані.
13Юнаки́ носять камінь млино́вий, а хлопці під ношею дров спотика́ються.
14Перестали сиді́ти старші́ в брамі, юнаки́ — свою пісню співати,
15втіха нашого серця спини́лась, наш та́нець змінивсь на жало́бу.
16Спа́ла корона у нас з голови́, о горе, бо ми прогріши́лись, —
17тому́ наше серце боля́ще, тому́ наші очі поте́мніли,
18через го́ру Сіон, що спусто́шена, бро́дять лисиці по ній.
19Пробува́єш Ти, Господи, вічно, Твій престо́л з роду в рід:
20Нащо ж на́с забуваєш навік, покидаєш на довгі дні нас?
21Приверни́ нас до Себе, о Господи, — і ве́рнемось ми, віднови́ наші дні, як давні́ше було́!
22Хіба́ Ти цілко́м нас відкинув, прогні́вавсь занадто на нас?