1А дня першого в тижні прийшли вони рано вранці до гро́бу, несучи́ нагото́вані па́хощі,
2та й застали, що камінь від гро́бу відва́лений був.
3А ввійшовши, вони не знайшли тіла Господа Ісуса.
4І сталось, як безрадні були вони в цім, ось два мужі́ в одежах блискучих з'явились при них.
5А коли налякались вони й посхиляли обличчя додолу, ті сказали до них: „Чого ви шукаєте Живого між мертвими?
6Нема Його тут, бо воскрес! Пригадайте собі, як Він вам говорив, коли ще перебува́в в Галілеї.
7Він казав: „Сину Лю́дському треба бути ви́даному до рук грішних людей, і розп'я́тому бути, і воскре́снути третього дня“.
8І згадали вони ті слова́ Його!
9А вернувшись від гро́бу, про все те сповістили Одинадцятьох та всіх інших.
10То були́: Марія Магдали́на, і Іванна, і Марія, мати Яковова, і інші з ними, — і вони розповіли апо́столам це.
11Та слова́ їхні здалися їм вигадкою, — і не повірено їм.
12Петро ж устав та до гро́бу побіг, і, нахилившися, бачить — лежать самі тільки покривала. І вернувсь він до себе, і дивувався, що́ сталось.
13І ото, двоє з них того ж дня йшли в село, на ім'я́ Еммау́с, що від Єрусалиму лежало на стадій із шістдеся́т.
14І розмовляли вони між собою про все те, що́ сталося.
15І ото, як вони розмовляли, і розпитували один о́дного, підійшов Сам Ісус, — і пішов разом із ними.
16Очі ж їхні були стри́мані, щоб Його не пізнали.
17І спитався Він їх: „Що́ за речі такі, що про них між собою в дорозі міркуєте, і чого ви сумні́?“
18І озвався один, йому йме́ння Клео́па, та й промовив до Нього: „Ти хіба тут у Єрусалимі єдиний захожий, що не знає, що́ сталося в нім цими днями?“
19І спитався Він їх: „Що таке?“ А вони розпові́ли Йому: „Про Ісуса Назаряни́на, що Пророк був, могутній у ділі й у слові перед Богом і всім наро́дом.
20Як первосвященики й наша старши́на Його віддали́ на суд смертний, — і Його розп'яли́.
21А ми сподівались були́, що Це Той, що має Ізраїля ви́зволити. І до того, оце третій день вже сьогодні, як усе оте сталося.
22А дехто з наших жінок, що рано були́ коло гро́бу, нас здивували:
23вони тіла Його не знайшли, та й вернулися й оповідали, що бачили й з'я́влення анголі́в, які кажуть, що живий Він.
24І пішли дехто з наших до гро́бу, і знайшли так, як казали й жінки́; та Його не побачили“.
25Тоді Він сказав їм: „О, безумні й запеклого серця, щоб повірити всьому, про що́ сповіщали Пророки!
26Чи ж Христові не це перете́рпіти треба було, і ввійти в Свою славу?“
27І Він почав від Мойсея, і від Пророків усіх, і виясня́в їм зо всього Писа́ння, що́ про Нього було́.
28І набли́зились вони до села, куди йшли. А Він удавав, ніби хоче йти далі.
29А вони не пускали Його й намовляли: „Зостанься з нами, бо вже вечорі́є, і кінча́ється день“. І Він увійшов, щоб із ними побути.
30І ото, коли сів Він із ними до столу, то взяв хліб, поблагословив, і, ламаючи, їм подавав.
31Тоді очі відкрилися їм, — і пізнали Його́. Але Він став для них невиди́мий...
32І говорили вони один о́дному: „Чи не пала́ло нам серце обом, коли промовляв Він до нас по дорозі, і коли виясняв нам Писа́ння?“
33І зараз устали вони, і повернулись до Єрусалиму, і знайшли там у зборі Одинадцятьо́х, і і тих, що з ними були́,
34які розповідали, що Госпо́дь дійсно воскрес, і з'явився був Си́монові.
35А вони розпо́віли, що́ сталось було на дорозі, і як пізнали Його в лама́нні хліба.
36І, як вони говорили оце, Сам Ісус став між ними, і промовив до них: „Мир вам!“
37А вони налякалися та перестра́шились, і ду́мали, що бачать духа.
38Він же промовив до них: „Чого́ ви стриво́жились? І пощо́ ті думки до серде́ць ваших входять?
39Погляньте на руки Мої та на ноги Мої, — це ж Я Сам! Доторкніться до Мене й дізнайтесь, — бо не має дух тіла й косте́й, а Я, бачите, маю“.
40І, промовивши це, показав Він їм руки та но́ги.
41І, як ще не йняли вони віри з радощів та дивувались, Він сказав їм: „Чи не маєте тут чогось їсти?“
42Вони ж подали́ Йому ку́сника риби печеної та стільника́ медово́го.
43І, взявши, Він їв перед ними.
44І промовив до них: „Це слова́, що казав Я до вас, коли був іще з вами: Потрібно, щоб ви́коналось усе, що про Мене в Зако́ні Мойсеєвім, та в Пророків, і в Пса́лмах написане“.
45Тоді розум розкрив їм, щоб вони розуміли Писа́ння.
46І сказав Він до них: „Так написано є, і так потрібно було́ постраждати Христові, і воскре́снути з мертвих дня третього,
47і щоб у Йме́ння Його проповідувалось покая́ння, і про́щення гріхів між наро́дів усіх, від Єрусалиму почавши.
48А ви свідки того́.
49І ось Я посилаю на вас обі́тницю Мого Отця; а ви позоста́ньтеся в місті, аж поки зодя́гнетесь силою з висоти“.
50І Він вивів за місто їх аж до Віфа́нії; і, знявши руки Свої, поблагословив їх.
51І сталось, як Він благословляв їх, то зачав відступа́ти від них, і на небо возно́ситись.
52А вони поклонились Йому, і повернулись до Єрусалиму з великою радістю.
53І постійно вони перебува́ли в храмі, переславля́ючи й хва́лячи Бога. Амінь.