1А Йов відповів та й сказав:
2„Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі,
3то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть!
4Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не...
5Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні?
6Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́?
7Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі.
8О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог!
9О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, —
10то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого!
11Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це?
12Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́?
13Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене?
14Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього.
15Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони,
16темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг.
17Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́.
18Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають.
19Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них.
20І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились.
21Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались!
22Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене,
23і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“
24Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені.
25Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас?
26Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного,
27і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!
28Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди.
29Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда!
30Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя?