1А Йов відповів та й сказав:
2„Уважно послухайте сло́во моє, і нехай бу́де мені це розра́дою вашою!
3Перете́рпіть мені, а я промовля́тиму, — по промові ж моїй насміха́тися будеш.
4Хіба до люди́ни моє нарі́кання? Чи не мав би чого стати нетерпели́вим мій дух?
5Оберні́ться до мене — й жахні́ться, та руку на уста свої покладіть.
6І якщо я згадаю про це, то жаха́юсь, і морозом пройма́ється тіло моє.
7Чого несправедливі живуть, доживають до ві́ку, й багатством зміцня́ються?
8Насіння їх міцно стоїть перед ними, при них, а їхні наща́дки — на їхніх оча́х.
9Доми їхні — то спо́кій від страху, і над ними нема бича Божого.
10Спинається бик його, і не даре́мно, — зачинає корова його, й не скидає.
11Вони випускають своїх молодя́т, як отару, а їх діти вибри́кують.
12Вони голос здіймають при бубні та цитрі, і веселяться при звуку сопілки.
13Провадять в добрі свої дні, і сходять в споко́ї в шео́л.
14А до Бога говорять вони: „Уступи́ся від нас, — ми ж дорі́г Твоїх знати не хочем!
15Що таке Всемогу́тній, що бу́дем служити Йому? І що́ скориста́єм, як будем благати Його?“
16Та не в їхній руці добро їхнє, — дале́ка від мене порада безбожних...
17Як часто світи́льник безбожним згасає, і прихо́дить на них їх нещастя? — Він приділює в гніві Своїм на них па́стки!
18Вони будуть, немов та солома на вітрі, і немов та полова, що буря схопи́ла її!
19„Бог ховає синам його кривду Свою“ — та нехай надолу́жить самому йому, і він зна́тиме!
20Нехай його очі побачать нещастя його́, й бодай сам він пив гнів Всемогу́тнього!
21Яке бо стара́ння його про роди́ну по ньому, як для нього число його місяців вже перелічене?
22Чи буде хто Бога навчати знання́, Його, що й небесних суди́тиме?
23Оцей в повній силі своїй помирає, — увесь він спокі́йний та ми́рний,
24діжки́ його повні були молока, а мі́зок косте́й його свіжий.
25А цей помирає з душею огі́рченою, і доброго не спожива́в він,
26та по́рохом будуть лежати обо́є вони, і черва́ їх покриє.
27Тож я знаю думки́ ваші й за́думи, що хочете кри́вдити ними мене.
28Бож питаєте ви: Де́ князів дім, і де наме́т пробува́ння безбожних?
29Тож спитайтеся тих, що дорогою йдуть, а їхніх озна́к не зата́юйте:
30що буває врято́ваний злий в день загибелі, на день гніву відво́диться в за́хист!
31Хто йому́ розповість у лице про дорогу його́? А коли наробив, хто йому́ надолу́жить?
32І на кладо́вище буде прова́джений він, і про могилу подбають.
33Ски́би долини солодкі йому́, і тя́гнеться кожна люди́на за ним, а тим, хто попе́реду нього, — немає числа.
34І я́к ви мене потішаєте ма́рністю, коли з ваших ві́дповідей зостається сама тільки фальш?“