1І заговорив наама́тянин Цофа́р та й сказав:
2„Чи має зоста́тись без відповіді бе́зліч слів? І хіба язика́та люди́на невинною буде?
3Чи мужі замо́вчать твої тереве́ні, й не бу́де кому засоро́мити тебе?
4Ось гово́риш ти: „Чисте моє міркува́ння, і я чистий в оча́х Твоїх, Боже!“
5О, коли б говорити став Бог, і відкрив Свої уста до те́бе,
6і представив тобі таємни́ці премудрости, бо вони — як ті чу́да розду́мування! І знай, — вимагає Бог менше від тебе, ніж провини твої того варті!
7Чи ти Божу глибі́нь досліди́ш, чи знаєш ти аж до кінця Всемогу́тнього?
8Вона вища від неба, — що зможеш зробити? І глибша вона за шео́л, — як пізна́єш її?
9її міра — довша за землю, і ширша за море вона!
10Якщо Він пере́йде й замкне́ щось, і згрома́дить, — то хто заборо́нить Йому?
11Бо Він знає нікче́мності лю́дські та бачить насилля, — і Він не догля́не?
12Тож люди́на порожня мудрішає, хоч народжується, як те дике осля́!
13Якщо ти зміцни́ш своє серце, і свої ру́ки до Нього простя́гнеш, —
14якщо є беззако́ння в руці твоїй, то прожени́ ти його, і кривда в наме́тах твоїх нехай не пробува́є, —
15тож тоді ти піді́ймеш обличчя невинне своє, і бу́деш міцни́й, і не будеш боятись!
16Бо забудеш стражда́ння, — про них будеш зга́дувати, як про воду, яка пропливла́.
17Від пі́вдня повстане життя, а те́мрява буде, як ра́нок.
18І будеш ти певний, бо маєш наді́ю, і ви́копаєш собі яму та й будеш безпе́чно лежати, —
19і будеш лежати, й ніхто не споло́шить, і багато-хто будуть підле́щуватися до обличчя твого́.
20А очі безбожних мину́ться, і згине приту́лок у них, а їхня наді́я — то сто́гін душі!“