1І поблагословив Бог Ноя й синів його, та й промовив: „Плодіться й розмножуйтеся, та наповнюйте землю!
2І ляк перед вами, і страх перед вами буде між усією звіриною землі, і між усім птаством небесним, між усім, чим роїться земля, і між усіма рибами моря. У ваші руки віддані вони.
3Усе, що плазує, що живе воно, — буде вам на їжу. Як зеле́ну ярину́ — Я віддав вам усе.
4Тільки м'яса з душею його, цебто з кров'ю його, не будете ви споживати.
5А тільки Я буду жадати вашу кров із душ ваших, з руки кожної звірини буду жада́ти її, і з руки чоловіка, з руки ко́жного брата його Я буду жадати душу лю́дську.
6Хто виллє кров людську з люди́ни, то виллята бу́де його кров, бо Він учинив люди́ну за образом Божим.
7Ви ж плодіться й розмножуйтеся, роїться на землі та розмножуйтесь на ній!“
8І сказав Бог до Ноя та до синів його з ним, кажучи:
9„А Я, — ось Свого заповіта укладаю Я з вами та з вашим пото́мством по вас.
10І з кожною живою душею, що з вами: серед птаства, серед худоби, і серед усієї зе́мної звірини́ з вами, від усіх, що виходять з ковчегу, до всієї земної звірини.
11І Я укладу заповіта Свого з вами, і жодне тіло не бу́де вже знищене водою пото́пу, і більш не буде пото́пу, щоб землю нищити“.
12І Бог промовляв: „Оце знак заповіту, що даю Я його поміж Мною та вами, і поміж кожною живою душею, що з вами, на вічні покоління:
13Я веселку Свою дав у хмарі, і стане вона за знака заповіту між Мною та між землею.
14І станеться, коли над землею Я хмару захмарю, то буде виднітися в хмарі веселка.
15І згадаю про Свого заповіта, що між Мною й між вами, і між кожною живою душею в кожному тілі. І більш не буде вода для пото́пу, щоб вигубляти кожне тіло.
16І буде веселка у хмарі, і побачу її, щоб пам'ятати про вічний заповіт між Богом і між кожною живою душею в кожному тілі, що воно на землі“.
17І сказав Бог до Ноя: „Це знак заповіту, що Я встановив поміж Мною й поміж кожним тілом, що воно на землі“.
18І були сини Ноєві, що вийшли з ковчегу: Сим, і Хам, і Яфе́т. А Хам — він був батько Ханаанів.
19Оці троє були сини Ноєві, і від них залю́днилася вся земля.
20І зачав був Ной, муж землі, садити виноград.
21І пив він вино та й упився, й обнажився в сере́дині свого намету.
22І побачив Хам, батько Ханаанів, наготу батька свого, та й розказав обом браттям своїм надво́рі.
23Узяли тоді Сим та Яфет одежину, і поклали обидва на плечі свої, і позадкува́ли, та й прикрили наготу батька свого. Вони відвернули дозаду обличчя свої, і не бачили наготи батька свого.
24А Ной ви́тверезився від свого вина, і довідався, що́ йому був учинив його син наймолодший.
25І сказав він: „Про́клятий будь Ханаан, — він буде рабом рабів своїм браттям!“
26І сказав він: „Благословенний Господь, Симів Бог, — і хай Ханаан рабом буде йому!
27Нехай Бог розпросто́рить Яфета, і нехай пробуває в наметах він Симових, — і нехай Ханаан рабом буде йому́!“
28А Ной жив по пото́пі триста літ і п'ятдесят літ.
29А всіх Ноєвих днів було́ дев'ятсот літ і п'ятдесят літ. Та й помер.