1А ти пісню жало́бну здійми про князі́в Ізраїлевих,
2та й скажи: Яка твоя мати леви́ця: Лягла поміж ле́вів, серед левчукі́в вона ви́кохала левеня́т!
3І одне із своїх левеня́т вона ви́годувала, левчуко́м воно стало, і здо́бич ловити навчився, люди́ну він жер!
4І по́хід розголоси́ли наро́ди на нього, в їхню яму він схо́плений був, і його в ланцюга́х до кра́ю єгипетського відвели́.
5Як леви́ця побачила, що надаре́мно чекає, що пропала наді́я її, то взяла́ вона знову одне із своїх левеня́т, і вчинила його левчуко́м.
6І ходив він між ле́вами й став левчуко́м, і здо́бич ловити навчився, люди́ну він жер!
7І він розбивав їхні пала́ти, і руйнував їхні міста́, і від голосу рику його остовпі́ла земля й що на ній!
8Та пастку на нього поста́вили люди знавко́ла з округ, і свою сітку на нього розки́нули, — і він схо́плений був в їхню яму!
9І кинули в клітку його́ в ланцюга́х, і його відвели́ до царя вавилонського, і в тверди́ню його запрото́рили, щоб голос його вже не чувся на го́рах Ізраїлевих.
10Твоя мати, як той виноград у винограднику, поса́дженому над водою, плодю́ча й гілля́ста була́ через во́ди великі.
11І виросли пру́ття міцні́, й надавались на бе́рла воло́дарів, і височі́в між гуща́винами його зріст, — і він показався в своїй висоті́, у числе́нних галу́зках своїх!
12Та була вона ви́рвана в лютості, о́б землю ки́нена, і вітер зо сходу зсушив її плід,— полама́лися й повисиха́ли вони, а її міцний прут — огонь його зжер.
13А тепер посадили її на пустині, у кра́ї сухому й безві́дному,—
14і вийшов огонь із прута́ її вітки та й пожер її плід, і немає у неї міцно́го пру́та, бе́рла на панува́ння. Це пісня жало́бна, і буде за пісню жало́би вона“.