1А я постановив у собі те, щоб до вас не прийти знов у смутку.
2Бо коли я засму́чую вас, то хто той, хто потішить мене, як не той, кого я засмути́в?
3І це саме писав я до вас, щоб, прийшовши, я смутку не мав би від тих, що від них мені тішитися нале́жало, про всіх вас бувши певний, що радість моя — то радість усіх вас!
4Бо з великого горя та з ту́ги сердечної я написав вам з рясни́ми слізьми́ не на те, щоб були ви засму́чені, але щоб пізнали любов, що в мене її пребагато до вас!
5А як хто засмутив, не мене засмутив, а поча́сти — щоб не пригніти́ти — і всіх вас.
6До́сить такому кара́ння того, що від багатьох,
7через те навпаки́, — краще простити й поті́шити, щоб смуток великий його не поже́р.
8Через те вас благаю: зміцніть до нього любов!
9Бо на це я й писав, щоб пізнати ваш до́свід, чи в усім ви слухня́ні.
10А кому ви прощаєте що, тому й я; бо й я, як простив що кому, то кому я простив, зробив те через вас від Особи Христа,
11щоб нас сатана не перехитрував, — відо́мі бо нам його задуми!
12А коли я прийшов до Троа́ди звіщати Христову Єва́нгелію, і були двері для мене відчинені в Господі,
13не мав я споко́ю для духа свого, бо я не знайшов був свого брата Тита; але, попрощавшися з ними, я пішов в Македонію.
14А Богові подяка, що Він постійно чинить нас переможцями в Христі, і запа́шність знання́ про Себе через нас виявляє на всякому місці!
15Ми бо для Бога Христова запа́шність серед тих, хто спасається, і тих, які гинуть,
16для одних бо смертельна запа́шність на смерть, а для других запа́шність життє́ва в життя. І хто здатен на це?
17Бо ми не такі, як багато-хто, що Боже Слово фальшують, але ми провіщаємо, як із щирости, як від Бога, перед Богом, у Христі!